ромен
РОМЕ́Н, у, ч.
1. Народна назва ромашки.
В житі синіли волошки та сокирки, білів зіркатий ромен (Коцюб., І, 1955, 17);
Невелика улоговинка біля річки. Вона вся густо встелена високим білим роменом (Мас., Під небом.., 1961, 217);
*У порівн. Парубки пройшли стіною.. Кожен вів свою дівчину, і вони біліли біля них косинками, як ромен біля дуба (Панч, На калин. мості, 1965, 13).
2. Багаторічна рослина-бур’ян родини складноцвітих з гіллястим стеблом і жовтими квітками.
Над усе любив Іван гори, ліси, зелені луки, де пахло гарячим роменом (Кол., Терен.., 1959, 9);
На узбіччі путівця пробивається перша прозелень ромену, тонконогу і споришу (Цюпа, Краяни, 1971, 21).
Словник української мови (СУМ-11)