ромен
РОМЕ́Н, у, ч.
1. Народна назва ромашки.
В житі синіли волошки та сокирки, білів зіркатий ромен (М. Коцюбинський);
Невелика улоговинка біля річки. Вона вся густо встелена високим білим роменом (Т. Масенко);
* У порівн. Парубки пройшли стіною .. Кожен вів свою дівчину, і вони біліли біля них косинками, як ромен біля дуба (П. Панч);
Де ступить [дівчина] – з-під ноги порскає ромен, куди кине оком, там з'явиться деревій, або кривавник (Б. Харчук).
2. Багаторічна рослина-бур'ян родини складноцвітих з гіллястим стеблом і жовтими квітками.
Над усе любив Іван гори, ліси, зелені луки, де пахло гарячим роменом (П. Колесник);
На узбіччі путівця пробивається перша прозелень ромену, тонконогу і споришу (І. Цюпа).
Словник української мови (СУМ-20)