роток
РОТО́К, тка, ч. Зменш.-пестл. до рот 1.
На чужий роток не накинеш платок (Номис, 1864, № 6987);
Дівчинка.. дивилась сумними очима на діл, устромивши палець в розтулений роток (Н.-Лев., VII, 1966, 274);
— Вони ж [пташенята], сердешні, пікають уже, пікають та так уже страдно ротками зітхають (Тесл., З книги життя, 1949, 17);
// зневажл.
Свиня пропхалась у садок,— Усюди треба їй, ледачій, Усунуть свій зажерливий роток (Гл., Вибр., 1951, 148).
◊ Набива́ти рото́к див. набива́ти.
Словник української мови (СУМ-11)