рудка
РУ́ДКА, и, ж., діал. Іржаве багно, болото.
Із поля, з того місця, де лисніє в долині рудка якась, що поросла очеретом, дує різкий, холодний вітер (Вас., II, 1959, 73);
Верби виблискують, аж у очах рябіє; і тихо вже, тихо стоять, посхилялись над рудкою (Тесл., З книги життя, 1949, 175).
Словник української мови (СУМ-11)