рудка
РУ́ДКА, и, ж., діал.
Іржаве багно, болото.
Із поля, з того місця, де лисніє в долині рудка якась, що поросла очеретом, дує різкий, холодний вітер (С. Васильченко);
Верби виблискують, аж у очах рябіє; і тихо вже, тихо стоять, посхилялись над рудкою (А. Тесленко).
Словник української мови (СУМ-20)