руйнування
РУЙНУВА́ННЯ, я, с. Дія за знач. руйнува́ти та дія і стан за знач. руйнува́тися.
— Глядіть [пане], щоб і такого не було: ви почали руйнувати наші хати, а хтось закінчить руйнування вашим палацом (Стельмах, І, 1962, 421);
Жовтень відкрив епоху антиколоніальних революцій, руйнування всієї системи національно-колоніального поневолення (Ком. Укр., II, 1967, 43);
Руйнування грунту водою і вітром прийнято називати ерозією (Колг. Укр., 3, 1956, 39);
Дух руйнування був противний його істоті, і з ним він не міг примиритися ні на одну хвилину (Тют., Вир, 1964, 391);
// Результат цієї дії.
За віщо ж зневага? Для чого немилі Братам наші щирі жадання? Кого ми чіпали, кому причинили Неволю, біду, руйнування? (Стар., Вибр., 1959, 8);
Війна принесла радянському народові незліченні біди, нечувані руйнування (Цюпа, Україна.., 1960, 76).
Словник української мови (СУМ-11)