рунути
РУ́НУТИ, ну, неш, док., діал.
1. Рушити.
Ступив у золот стремінь князь Ігор, І у поле рунув (Федьк., I, 1960, 212).
2. Повалитися, упасти.
У кімнаті панував якийсь напружений настрій, мов тут поблизу навантажили страшенною вагою мармурову колону й оце ждуть, коли вона трісне й завалиться, а разом з нею руне й цілий будинок (Хотк., І, 1966, 160).
Словник української мови (СУМ-11)