руч
РУЧ, розм.
1. невідм., ж. Те саме, що рука́ 1.
◊ На руч чию — на чию-небудь користь, чийсь бік.
Громада почала схилятися на руч Грицькову (Мирний, III, 1954, 50);
— Тимохо, ти… на чию руч говориш? (Ле, Побратими, 1954, 16);
На ско́ру руч — нашвидку.
А там поставлять закусити на скору руч чого-небудь (Сл. Гр.);
Під гаря́чу (серди́ту) руч — те саме, що Під гаря́чу ру́ку ( див. гаря́чий).
Гляди, як підскочиш під гарячу руч, то щоб бува не попобив тебе добре (Сл. Гр.);
Під п’я́ну руч див. пя́ний;
По (на) лі́ву руч див. лі́вий;
По (на) пра́ву руч див. пра́вий¹;
Руч об руч — те саме, що пліч-о-пліч 1.
Недарма осінь нас охотить До дії, руху, поривань. Руч об руч з нами вітер ходить (Бичко, Простота, 1963, 59);
Тягти́ руч за ким, чию — ставати на чий-небудь бік, бути на чиємусь боці, підтримувати когось.
Батько й собі за нею руч тягне (Барв., Опов.., 1902, 238);
Як дитина, вона тягла материну руч (Мирний, І, 1949, 396);
У лі́ву руч — те саме, що У лі́ву ру́ку ( див. лі́вий); У пра́ву руч див. пра́вий¹.
2. у знач. присл. За допомогою рук, руками.
Ішли [провідник-вартовий та Уляна Грицай] без стежки, дряпались руч (Д. Бедзик, Дніпро.., 1951, 164).
Словник української мови (СУМ-11)