ручай
РУЧА́Й, ю, ч. Невеликий потік води; струмок.
Навкруги неї [фортеці] зелена трава, і з одного боку, з-під кам’яної стіни, дзюрчить ручай (Ю. Янов., IV, 1959, 46);
Прозорий ручай перетинав стежку (Донч., Вибр., 1948, 210);
*Образно. А зерно у тій ланці — неначе заграва, на току потече — золоті ручаї… (Нагн., Пісня.., 1949, 10);
*У порівн. Потекла його мова, наче глибокий і прозорий ручай (Вол., Дні.., 1958, 46);
// Про будь-яку рідину, що тече по чому-небудь, стікає з чогось.
Піт котився.. рясними ручаями (Гончар, Таврія, 1952, 164).
Словник української мови (СУМ-11)