рябий
РЯБИ́Й, а́, е́.
1. Покритий плямами іншого кольору, відтінку, що виділяються на основному фоні.
— Ось тобі! — крикнула Мотря й почала хапать рукою з калюжі грязь і кидати на Мелащину хату. Біла стіна стала ряба (Н. —Лев., II, 1956, 359);
Позаду залишилися широкі херсонські степи, зелені баштани, усіяні рябими, смугастими кавунами (Цюпа, Україна.., 1960, 224);
// Забарвлений в різні, перев. яскраві кольори (про тканину, вироби з паперу і т. ін.), з узорами різного кольору; строкатий.
Пакунок був старанно замотаний у рябе полотнище (Кучер, Зол. руки, 1948, 219);
[Пронашка:] Галстук варто було б рябіший надіти, а то черевики блищать.., а галстук — пропадає (Мик., І, 1957, 205);
// Який має неоднорідне, плямисте забарвлення (про тварин).
Як я була у батенька, то я не робила, Рябу гуску на мотузку до води водила (Коломийки, 1969, 294);
Устина Гординська з дочкою своїм рябим конем повезли на поле гній (Чорн., Визвол. земля, 1950, 8);
// у знач. ім. ряби́й, бо́го, ч.; ряба́, бо́ї, ж.; рябе, бо́го, с.; рябі́, би́х, мн. Тварина, що має неоднорідне, плямисте забарвлення.
Рябі [воли] забралися в панське просо й розкошували доти, доки їх не зайняв лановий (Стельмах, І, 1962, 568);
— Іване,— гукнув дід,— ану гайни, за рябою [коровою], заверни, а то в шкоду потьопала!.. (Гуц., З горіха.., 1967, 103).
◊ Сон рябо́ї коби́ли див. коби́ла.
2. Покритий шрамами від віспи або ластовинням.
Нам відчиняє двері огрядна жінка років сорока, з веселим, рябим обличчям (Горький, Опов., перекл. Хуто-ряна, 1948, 275);
// У якого віспувате або ластовинчате обличчя.
Я ряба родилася. Чорнявому судилася (Чуб., V, 1874, 604);
Високий, рябий, з шрамом на лівій скроні, Мечелар своїм виглядом наганяв страх на батраків (Чаб., Балкан. весна, 1960, 30);
// у знач. ім. ряби́й, бо́го, ч.; ряба́, бої, ж.; рябе́, бо́го, с. Віспувата або ластовинчата людина.
Обо́є рябо́є див. обо́є.
3. Укритий брижами, дрібними хвилями (про водну поверхню).
Словник української мови (СУМ-11)