рябий
РЯБИ́Й, а́, е́.
1. Покритий плямами іншого кольору, відтінку, що виділяються на основному фоні.
– Ось тобі! – крикнула Мотря й почала хапать рукою з калюжі грязь і кидати на Мелащину хату. Біла стіна стала ряба (І. Нечуй-Левицький);
Позаду залишилися широкі херсонські степи, зелені баштани, усіяні рябими, смугастими кавунами (І. Цюпа);
// Забарвлений в різні, перев. яскраві кольори (про тканину, вироби з паперу і т. ін.), з узорами різного кольору; строкатий.
Пакунок був старанно замотаний у рябе полотнище (В. Кучер);
[Пронашка:] Галстук варто було б рябіший надіти, а то черевики блищать.., а галстук – пропадає (І. Микитенко);
// Який має неоднорідне, плямисте забарвлення (про тварин).
Як я була у батенька, то я не робила, Рябу гуску на мотузку до води водила (з народної пісні);
Устина Гординська з дочкою своїм рябим конем повезли на поле гній (С. Чорнобривець);
// у знач. ім. ряби́й, бо́го, ч.; ряба́, боїї, ж.; рябе́, бо́го, с.; рябі́, би́х, мн. Тварина, що має неоднорідне, плямисте забарвлення.
Рябі [воли] забралися в панське просо й розкошували доти, доки їх не зайняв лановий (М. Стельмах);
– Іване, – гукнув дід, – ану гайни, за рябою [коровою], заверни, а то в шкоду потьопала!.. (Є. Гуцало).
2. Покритий шрамами від віспи або ластовинням.
Високий, рябий, з шрамом на лівій скроні, Мечелар своїм виглядом наганяв страх на батраків (В. Винниченко);
// У якого віспувате або ластовинчате обличчя.
Я ряба родилася. Чорнявому судилася (П. Чубинський);
// у знач. ім. ряби́й, бо́го, ч.; ряба́, бо́ї, ж.; рябе́, бо́го, с. Віспувата або ластовинчата людина.
3. Укритий брижами, дрібними хвилями (про водну поверхню).
◇ Ка́зка про бі́лого (соло́м'яного, рябо́го) бичка́ див. ка́зка;
Обо́є рябо́є див. обо́є;
(1) Рябо́ї коби́ли сон (д) див. сон¹.
Словник української мови (СУМ-20)