рілля
РІЛЛЯ́, і́, ж. Виоране поле.
— Чим нам жити? Зима недалеко. У мене нема ні поля, ні ріллі, нема збіжжя, ані бульби (Фр., IV, 1950, 29);
На стежках уже підсихав грунт, і схили зарябіли масними латками ріллі (Чорн., Визвол. земля, 1959, 40);
*У порівн. Сорочка на ньому без застіжки.. та чорна, як рілля (Н.-Лев., III, 1956, 268);
// Зораний шар грунту.
Гора була така крута, що у великі дощі рілля скочувалась з водою униз, а воли ледве тягли плуга по косогору (Н.-Лев., II, 1956, 260);
Дуже добра оранка. Рілля, як масло… (Чорн., Визвол. земля, 1959, 202);
Кремезний, волохатоголовий Кифір Авдюк зупинився на краю зораного поля, набрав у жменю ріллі і тулить її до усміхнених уст, чола, пломенистих вилиць (Бабляк, Вишн. сад, 1960, 13).
Словник української мови (СУМ-11)