садовина
САДОВИНА́, и́, ж., збірн.
1. Садові дерева (перев. плодові).
Лукаш усе садовину ростив та кохав (Вовчок, VI, 1956, 227);
Дикі пущі, що оточували навколо замок, тисячами рук перероблені на паркову садовину (Стор., І, 1957, 366);
Митруньо вздрів багато дерев, а на землі повнісінько всілякого цвіту, що позлітав уже з садовини (Март., Тв., 1954, 145);
Кзил-Су, жартуючи, полоскала ці землі, дзюрчала в коріннях садовини (Ле, Міжгір’я, 1953, 232);
// Саджанці плодових дерев.
[Юрко:] Позавчора Денис привіз з вокзалу садовину і штук з десяток щеп геть понівечив (Кроп., III, 1959, 227).
2. Плоди садових дерев; фрукти.
Вже і дині, і кавуни, і садовина поспіла (Стор., І, 1957, 204);
Турецькі базари завалені виноградом та всякою садовиною (Л. Укр., V, 1956, 157);
В сім’ї найбільше розмовляли про сади, про золотобокі наливні яблука, про нечувані врожаї садовини (Юним мічур.., 1955, 8).
Словник української мови (СУМ-11)