садонути
САДОНУ́ТИ, ну́, не́ш, док., перех. і неперех., однокр., розм. Підсил. до садну́ти.
— Вона .. як садоне мене у груди, так я аж під лавою опинився (Стор., І, 1957, 37);
Дорош садонув його ногою в живіт. Німець відлетів у кущі (Тют., Вир, 1964, 319);
// безос.
— Здорово, здорово садонуло… Ну, куди ж влучило? — натягаючи шапку, жваво розпитував старий (Гончар, II, 1959, 217).
Словник української мови (СУМ-11)