самовдоволений
САМОВДОВО́ЛЕНИЙ, а, е. Який відчуває вдоволення самим собою і не приховує цього, усвідомлюючи свої достоїнства, заслуги, переваги тощо.
Килина — обмежена самовдоволена селянка, яка живе в достатках (Укр. літ., 9, 1957, 278);
Нестеренко засміявся тихим сміхом самовдоволеної людини (Горький, Діло Артам., перекл. за ред. Варкентін, 1950, 166);
// Який виражає самовдоволення, свідчить про нього.
Було в його легкій ході, в самовдоволеному виразі обличчя щось таке привабне, що незнайомі жінки усміхалися йому (Вільде, Сестри.., 1958, 217);
Серед напівроздягнених, приречених людей — бундючні постаті есесівців з самовдоволеними посмішками (Ю. Бедзик, Полки.., 1959, 149).
Словник української мови (СУМ-11)