самоволець

САМОВО́ЛЕЦЬ, льця, ч.

1. Людина, яка діє на власний розсуд, не зважаючи на волю й думку інших; свавілець.

Лихе життя із тими самовольцями (Вовчок, І, 1955, 184).

2. Людина, яка діє, робить що-небудь без дозволу.

Кинувся [козак Мамарига] до дверей,— заперті двері.. Просився, просився,— не відчиняють. Узяв тоді двері виставив і увійшов у хату… Лежить чоловік на печі: — Що ти за самоволець, що прийшов до мене та двері виставив? (Укр.. казки, легенди.., 1957, 208).

Значення в інших словниках

1. самоволець — самово́лець іменник чоловічого роду, істота  Орфографічний словник української мови
2. самоволець — див. СВАВОЛЕЦЬ.  Словник синонімів Караванського
3. самоволець — див. непокірний  Словник синонімів Вусика
4. самоволець — -льця, ч. 1》 Людина, яка діє на власний розсуд, не зважаючи на волю й думку інших; свавілець. 2》 Людина, яка діє, робить що-небудь без дозволу.  Великий тлумачний словник сучасної мови
5. самоволець — Охотник, див. доброволець  Словник чужослів Павло Штепа
6. самоволець — САМОВО́ЛЕЦЬ, льця, ч. 1. Людина, яка діє на власний розсуд, не зважаючи на волю й думку інших; свавілець. Лихе життя із тими самовольцями (Марко Вовчок). 2. Людина, яка діє, робить що-небудь без дозволу.  Словник української мови у 20 томах
7. самоволець — СВАВІ́ЛЬНИК (той, хто проявляє свавілля), СВАВО́ЛЕЦЬ, САМОВО́ЛЕЦЬ, САМОПРА́ВЕЦЬ, САМОДУ́Р, БЕЗЗАКО́ННИК.  Словник синонімів української мови
8. самоволець — Самово́лець, -во́льця, -цеві; -во́льці, -льців  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
9. самоволець — Самоволець, -льця м. Своевольникъ. Та що лихе життя із тими самовольцями. МВ. ІІ. 80. Бач, які самовольці: самі роблять як знають. Черк. у.  Словник української мови Грінченка