самоправець
САМОПРА́ВЕЦЬ, вця, ч. Людина, яка діє, поводиться самовільно, порушує законний порядок, вирішуючи які-небудь справи; свавілець.
Молодий баштанник був собі чоловік веселий та гордий та щасливий та немилостивий — себелюбець і самоправець (Вовчок, І, 1955, 309).
Словник української мови (СУМ-11)