самоправець
САМОПРА́ВЕЦЬ, вця, ч.
Людина, яка діє, поводиться самовільно, порушує законний порядок, вирішуючи які-небудь справи; свавілець.
Молодий баштанник був собі чоловік веселий та гордий та щасливий та немилостивий – себелюбець і самоправець (Марко Вовчок).
Словник української мови (СУМ-20)