самосійний

САМОСІ́ЙНИЙ, а, е.

1. бот., с. г. Який виріс із насіння, що саме́ висіялося.

Сходять квітки самосійні по сіножатях (Коцюб., II, 1955, 314);

— Конюшина? Не вимерзла?.. Хто її тут посіяв? — дивувався бригадир.— Не знаю, мабуть, самосійна (Кучер, Черв. вогонь, 1959, 45).

2. перен., рідко. Те саме, що саморо́дний 2.

О, добре пам’ятає він єхидний, Глузливий сміх, немов проклятий сон: Чудово! Від верстата винахідник! Кулібін! Самосійний Едісон! (Рильський, II, 1960, 78).

3. у сполуч. із сл. дитина, син, дочка, перен., заст. Позашлюбний.

[Подорожня:] Ага, ага! Знаю, чула. Він, бачите, не рідним, а самосійним синком був, від пана і ключниці (Стар., Вибр., 1959, 304);

Невеселої мати співає: дівчина вкинула до колодязя дитину і просить природу, щоб не йшов дощ і вода не затопила дитя… — А нащо ж, мамо, вона його вкинула? — Самосійний, діти, був (Кос., Новели, 1962, 20).

Значення в інших словниках

1. самосійний — самосі́йний прикметник  Орфографічний словник української мови
2. самосійний — -а, -е. 1》 бот., с. г. Який виріс із насіння, що саме висіялося. 2》 перен., рідко. Те саме, що самородний 2). 3》 у сполуч. зі сл. дитина, син, дочка, перен., заст. Позашлюбний.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. самосійний — САМОСІ́ЙНИЙ, а, е. 1. бот., с. г. Який виріс із насіння, що саме́ висіялося. Сходять квітки самосійні по сіножатях (М. Коцюбинський); – Конюшина? Не вимерзла?.. Хто її тут посіяв? – дивувався бригадир. – Не знаю, мабуть, самосійна (В. Кучер). 2. перен.  Словник української мови у 20 томах
4. самосійний — Самосі́йний, -на, -не  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
5. самосійний — Самосійний, -а, -е 1) Самосѣйный. 2) — на дитина. Незаконнорожденное дитя. Г. Барв. 310.  Словник української мови Грінченка