самотина
САМОТИ́НА́, и́ни́, ж. Те саме, що самота́.
У просторі осяйному Самотині радий я: І вільніше і щиріше Лине пісня тут моя (Гр., І, 1963, 113);
Йому забажалося самотини, бо полохливі люди, що стрівались по дорозі, стались гидкими йому (Коцюб., І, 1955, 175);
Надійка лежала на верхній полиці. Темінь, лунка порожнеча за вікном вагона ще різкіше підкреслювали та поглиблювали почуття самотини (Коз., Листи.., 1967, 3);
Слухняний кінь дзвінкокопитий, Обід доволі розмаїтий, Та пляшка світлого вина. Та самотина й тишина, — Святе життя мого героя (Пушкін, Є. Онєгін, перекл. Рильського, 1949, 108);
Плечистий, ошатний дуб стоїть на околиці села самотиною. Років йому триста, якщо не більше (Гуц., З горіха.., 1967, 91);
Він сидів якось самотиною, в кінці помосту, поодаль від усіх і не зводив теплого погляду з Чумака (Збан., Переджнив’я, 1960, 244).
На (в) самоти́ні́ — те саме, що На (в) самоті́ ( див. самота́).
Втомивши за день відданих своїх співробітників, змучений і знесилений, тікав [Мічурін] рятуватись на самотині до своєї улюбленої супротивниці — природи (Довж., І, 1958, 498);
Після смерті старої Інокентій прожив у самотині один рік, а тоді привіз собі із хутора молоду вдову Горпину (Тют., Вир, 1964, 74).
Словник української мови (СУМ-11)