свавільник

СВАВІ́ЛЬНИК, а, ч. Свавільна людина; самоволець.

Гультяї, свавільники, дармоїди, вони іноді зраджували пана, перебігали до другого, котрий більше викочував їм п’яного трунку (Мирний, І, 1949, 186);

Хотів [гетьман].. зловити невгамовних свавільників, та не міг (Ле, Україна, 1940, 43);

Знову старий свавільник потяг немовля дихати повітрям або ще кудись, щоб тільки задовольнити свій егоїзм, лишитися з онуком на самоті! (Ю. Янов., II, 1954, 109);

*Образно. До такого [потоку] й не підступиш близько.. А схочеш пити — оббризкає все лице, за шию наллється. Просто свавільник! (Хотк., II, 1966, 301).

Значення в інших словниках

1. свавільник — сваві́льник іменник чоловічого роду, істота  Орфографічний словник української мови
2. свавільник — див. непокірний  Словник синонімів Вусика
3. свавільник — -а, ч. Свавільна людина; самоволець.  Великий тлумачний словник сучасної мови
4. свавільник — СВАВІ́ЛЬНИК, а, ч. Свавільна людина; самоволець. Гультяї, свавільники, дармоїди, вони іноді зраджували пана, перебігали до другого, котрий більше викочував їм п'яного трунку (Панас Мирний); Хотів [гетьман] ..  Словник української мови у 20 томах
5. свавільник — СВАВІ́ЛЬНИК (той, хто проявляє свавілля), СВАВО́ЛЕЦЬ, САМОВО́ЛЕЦЬ, САМОПРА́ВЕЦЬ, САМОДУ́Р, БЕЗЗАКО́ННИК.  Словник синонімів української мови
6. свавільник — Сваві́льник, -ка; -ники, -ків  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
7. свавільник — Свавільник, -ка м. = сваволець. Мир. ХРВ. 91.  Словник української мови Грінченка