сваха
СВА́ХА, и, ж.
1. Жінка, яка, добре знаючи весільні обряди, порядкує на весіллі.
Князь із молодою княгинею сидять високо на тому возі, а навкруги свахи, дружки, світилка з мечем і музики (П. Куліш, Вибр., 1969, 267);
[Капуста:] Пані свахо, Частуй гостей. Та не барись і ти, Дружко мій любий, наливай чарки (Коч., П’єси, 1951, 199);
*У порівн. Ріпники бігли на полуйку, як свахи на весілля (Фр., IV, 1950, 9);
// Жінка, яка займається сватанням, влаштуванням шлюбів.
Роль свахи або посаженої [посадженої] матері була найлюбіша їй [графині] з усіх ролей (Фр., VI, 1951, 348).
◊ Переї́жджа сва́ха — той, хто не тримається одного місця.
2. Мати або родичка одного з подружжя щодо батьків або родичів другого.
Закувала зозулина на даху, на даху, Моя мамка твою матір не хоче за сваху (Коломийки, 1969, 216);
Перед самим різдвом до баби Зіньки зайшов її сват Филін. — Чи ви чули, свахо, що виробляють парубки? Чого натворив в корчмі Денис? — спитав Филін (Н.-Лев., VI, 1966, 361).
Словник української мови (СУМ-11)