сверблячий
СВЕРБЛЯ́ЧИЙ, а, е. Дієпр. акт. теп. ч. до свербі́ти 1.
При мокнучій екземі на шкірі лоба або щік з’являються спочатку невеликі підвищені, сильно сверблячі вузлики (Хвор. дит. віку, 1955, 136);
// у знач. прикм. Який викликає свербіж.
І знову щось темне підіймалося в ньому, як пара понад гнилим болотом, стирало думки, млоїло тіло і виганяло на чоло холодний, сверблячий піт (Коцюб., II, 1955, 275).
Словник української мови (СУМ-11)