1. Словник української мови в 11 томах

сверблячий

СВЕРБЛЯ́ЧИЙ, а, е. Дієпр. акт. теп. ч. до свербі́ти 1.

При мокнучій екземі на шкірі лоба або щік з’являються спочатку невеликі підвищені, сильно сверблячі вузлики (Хвор. дит. віку, 1955, 136);

// у знач. прикм. Який викликає свербіж.

І знову щось темне підіймалося в ньому, як пара понад гнилим болотом, стирало думки, млоїло тіло і виганяло на чоло холодний, сверблячий піт (Коцюб., II, 1955, 275).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. сверблячий — свербля́чий дієприкметник Орфографічний словник української мови
  2. сверблячий — -а, -е. Дієприкм. акт. теп. ч. до свербіти 1). || у знач. прикм. Який викликає свербіж. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. сверблячий — СВЕРБЛЯ́ЧИЙ, а, е. Дієпр. акт. до свербі́ти 1. При мокнучій екземі на шкірі лоба або щік з'являються спочатку невеликі підвищені, сильно сверблячі вузлики (з наук. літ.); // у знач. прикм. Який викликає свербіж. Словник української мови у 20 томах
  4. сверблячий — ма́ти свербля́чі (липкі́) ру́ки, жарт. Виявляти потяг до крадіжки; брати, привласнювати чуже. Не май рук сверблячих (Укр.. присл..); Надто липкі руки мали деякі можновладці, от і обікрали державу (З газети). Фразеологічний словник української мови
  5. сверблячий — Свербля́чий, -ча, -че Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  6. сверблячий — Сверблячий, -а, -е Чешущійся, зудящій. Словник української мови Грінченка