святково
СВЯТКО́ВО. Присл. до святко́вий.
Місто святково сяяло в огнях (Баш, Проф. Буйко, 1946, 6);
Від її юного образу.. віє такою радістю, що вся кімната світиться і сяє, і все, що є в домі, виглядає якось святково (Довж., І, 1958, 111);
В головному залі [клубу].. сиділи молоді й дорослі робітники, святково вбрані хлопці, дівчата (Досв., Вибр., 1959, 355);
// у знач. присудк. сл.
— Мабуть, сьогодні у нас неділя.. Так якось святково.. Не знаю, чи й вам так, як мені (Гончар, II, 1959, 131).
Словник української мови (СУМ-11)