серденя
СЕРДЕНЯ́, я́ти, с. Зменш.-пестл. до се́рце 1 — 3.
Вийди, дівчино, Вийди, рибчино, Вийди, серденя, Утіхо ж моя (Чуб., V, 1874, 160);
— Чужого труда ніхто не цінить,— піддержав розмову математик. — Ой, не цінять, серденя, ніяк не цінять! (Кос., Новели, 1962, 112);
// Коханий або кохана.
Хай і вона, завмираючи від щастя, стріне на якомусь містку свою сподівану долю, і хай суджений під зорями понесе своє серденя, нашіптуючи йому найкращі слова (Стельмах, І, 1962, 203).
Словник української мови (СУМ-11)