сибіряків
СИБІРЯКІ́В, ко́ва, ко́ве. Прикм. до сибіря́к; належний сибірякові.
З глибини городів, наче з самого полум’я палаючої соломи, вихопивсь зовсім молоденький без кашкета боєць-татарчук і прожогом кинувсь до сибірякового коня (Гончар, II, 1959, 326);
Давид аж захвилювався радісно від сибірякових слів: це ж його мрія — колектив [комуну] отут, у дворі (Головко, II, 1957, 16).
Словник української мови (СУМ-11)