синиця
СИНИ́ЦЯ, і, ж. Маленька співуча пташка з різнобарвним оперенням ряду горобцеподібних.
Синиця шкоду робить, а журавель попадається (Укр.. присл.., 1963, 144);
— Я ставлю річ твою в дурницю; Ти в руку не піймав синицю. Не тебе, далебіг, боюсь (Котл., І, 1952, 293);
З дерева на дерево перелітали зеленобокі синиці, червоногруді снігурі (Збан., Ліс. красуня, 1955, 88);
Тонко дзвонять синиці в дібровах, над озерами спить верболіз (Сос., Поезії, 1950, 152);
*У порівн. І наснилася знову криниця, Щебет крапель об ранній порі І зоря, наче синя синиця (Мал., Звенигора, 1959, 149).
Словник української мови (СУМ-11)