сиротливий
СИРОТЛИ́ВИЙ, рідко СИРІТЛИ́ВИЙ, а, е,
1. Який не має рідних, близьких; одинокий, покинутий, забутий.
Чого ж тепер Кирило мовчить? Чому не заговорює гірких сліз сиротливої дочки свого безталанного товариша?.. (Мирний, III, 1954, 67).
2. перен. Який міститься, розташований відособлено, окремо від інших; самітний.
Осінь. Вечора огні. Синь і синь навколо, сиротливе вдалині перекотиполе (Сос., II, 1958, 94);
Сиротлива на перше літо, землянка Вериги на друге вже мала двох сусідів (Панч, Гомон. Україна, 1954, 15);
// Тужний, сумовитий.
Де-не-де останнім сиротливим шелестом шепнуться сухі кукурудзи (Хотк., II, 1966, 267).
Словник української мови (СУМ-11)