скараний
СКА́РАНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до скара́ти.
Одні [опришки] смажили на патиках овече м’ясо, інші варили в казанках кулешу,.. згадували убитих і скараних друзів (Гжицький, Опришки, 1962, 183);
// ска́рано, безос. присудк. сл.
За що її скарано, за що її страчено, його Оленку? (Гончар, Тронка, 1963, 308).
Ска́раний на смерть (на го́рло, на го́лову, сме́ртю), заст.— страчений.
[Парвус:] Зроду не повірю, щоб той, хто вояків на нас привів, міг бути справді скараний на горло (Л. Укр., II, 1951, 426);
[Xмельницький:] Сотник Горобець теж зрадник і буде скараний на горло за моїм наказом (Корн., І, 1955, 235).
Словник української мови (СУМ-11)