скарлючитися
СКАРЛЮ́ЧИТИСЯ, чуся, чишся, док., розм. Зігнутися, зіщулитися.
Захирів старий, згорбився, скарлючився… та й умер (Мирний, II, 1954, 95);
— Ось вона, неволя татарська! День і ніч у кайданах спи, працюй, їж і пий скарлючившись, прикутий до лави (Тулуб, Людолови, І, 1957, 476);
// Неприродно викривитися (про руки, пальці і т. ін.).
Очі в нього запалали, пальці якось скарлючилися (Мирний, III, 1954, 230).
Словник української мови (СУМ-11)