скнара
СКНА́РА, и, ч. і ж. Надміру скупа, жадібна людина.
Всі, чужі й свої, вважали її за останню скнару (Вільде, Сестри.., 1958, 453);
Пишна галерея.. нещадних пригноблювачів і експлуататорів, понурих скнар і фанатиків збагачення вийшла з-під пера Тобілевича (Рильський, III, 1955, 284);
*У порівн. Я, мов неситий скнара, жадно вбираю, всотую все (Бажан, Італ. зустрічі, 1961, 8).
Словник української мови (СУМ-11)