сконфужений
СКОНФУ́ЖЕНИЙ, а, е.
1. Дієпр. пас. мин. ч. до сконфу́зити.
Старенька зразу чула себе якоюсь сконфуженою тими непривичними [незвичними] для неї об’явами [виявами] чемності і співчуття (Фр., II, 1950, 301).
2. у знач. прикм. Який відчуває незручність, збентеження; зніяковілий.
Мати, заклопотана і сконфужена, доливає горщик водою, бубонить щось (Вас., І, 1959, 326);
Сконфужений і злий Куліш став незабаром прощатись (Ільч., Серце жде, 1939, 344);
// Який виражає незручність, збентеження, зніяковілість.
Сконфужений голос.
Словник української мови (СУМ-11)