скочувати
СКО́ЧУВАТИ, ую, уєш, недок., СКОТИ́ТИ, скочу́, ско́тиш, док., перех.
1. Котячи по похилій поверхні, спускати вниз.
Дівчата просто з високих штабелів скочували по рейках на платформи важкі кругляки (Мур., Бук. повість, 1959, 138);
Скотили [селяни] воза в балку (Сміл., Сад, 1952, 100).
2. Котячи, зрушувати з місця що-небудь.
Юрко з Уласом скотили камінь в кутку печери, вигребли землю з ями й знайшли здоровий казан з червінцями (Н.-Лев., III, 1956, 293).
3. Згортати в трубку, валик і т. ін.
Він зняв бушлат, повільно зняв сорочку, Білизну чисту бережно скотив (Мал., Книга.., 1954, 78).
Словник української мови (СУМ-11)