скулити
СКУ́ЛИТИ¹, лю, лиш, недок., перех., рідко. Те саме, що мру́жити.
Кіт скулить очі, жалібно нявчить… (Коцюб., І, 1955, 151).
СКУ́ЛИТИ², лю, лиш, док., перех. Зігнути, скорчити своє тіло, частини його.
Вона стояла коло дерева, згорнувши руки на грудях і скуливши плечі від холоду (Кундзич, Пов. і опов., 1951, 50);
Головойку [голівоньку] склонив,.. ніженьку скулив (Сл. Гр.);
// безос. , у сполуч. із сл. бодай, щоб. Уживається як лайливий вислів.
Бодай тебе скулило втроє.
Словник української мови (СУМ-11)