скікнути
СКІ́КНУ́ТИ, скі́кну́, скі́кне́ш, док., розм. Однокр. до скака́ти 1, 2.
— Собакам віддам! Собакам! — скрикнула Параска, скікнувши з полу (Мирний, IV, 1955, 64);
Христина.. лунко вдарила у долоні. Ворона.. тільки тоді скікнула, неохоче підіймаючи на чорних крилах своє важке попелясте тіло (Стельмах, Хліб.., 1959, 539);
Скікнув [маг] в сідло і так помчався прудко, Що аж викрешував із вітру іскри (Крим., Вибр., 1965, 199).
Словник української мови (СУМ-11)