скіпетр
СКІ́ПЕТР, а, ч., іст. Оздоблена дорогоцінним камінням та різьбленням палиця, що є символом, знаком царської влади; берло.
Громовержець на скіпетр слонової кості обперся, З трону високого встав і тричі струснув головою (Зеров, Вибр., 1966, 304);
*Образно. Коли з рук князя Володимира Великого випав державний скіпетр, на зміну батькові став його син — Ярослав (Цюпа, Україна.., 1960, 15).
◊ Під скі́петром кого — під владою кого-небудь.
Українські націоналістичні газети почали й собі вголос мріяти про «самостійну» Україну під скіпетром Габсбургів (Гжицький, У світ.., 1960, 18).
Словник української мови (СУМ-11)