слухавка
СЛУ́ХАВКА, и, ж., розм. Частина телефонного апарата, признач. безпосередньо для слухання і говоріння; телефонна трубка.
Заграничний політик покинув писання, підійшов до телефону, віддзвонив і притулив слухавки до вух (Фр., IV, 1950, 45);
Академік неквапно підійшов до столу, стоячи, приклав слухавку до вуха (Загреб., День.., 1964, 68);
— Др-р-р-р! — Телефон уже ясно когось кликав.. Зірвала [Поліна] з гачка важку металеву слухавку (Хор., Місто.., 1962, 8).
Словник української мови (СУМ-11)