сльоза
СЛЬОЗА́, и, ж.
1. тільки мн. Безбарвна прозора солонувата рідина, яку виділяють розміщені в очній ямці залози при деяких фізіологічних або психічних станах (при подразненні, болі або сильних душевних переживаннях і т. ін.).
Біда не дуда: як стане дуть, то аж сльози йдуть (Укр.. присл.., 1963, 40);
Богинь напав від чаду дур; Дим очі їв, лилися сльози, З нудьги скакали так, як кози (Котл., І, 1952, 217);
[Одарка:] Згадаю було тебе і гірко-гірко заплачу. От і зараз губи вже й сміються, а сльози ще тремтять на очах (Кроп., І, 1958, 61);
У Щорса від сміху виступили сльози (Довж., І, 1958, 167);
Мати ніжно горнула [дитину] до себе, і в очах її блищали сльози. Сльози радості (Головко, І, 1957, 93);
Сльози, великі, як вранішня роса, іскрились у променях сонця на її довгих віях, а на душі було зараз так радісно, так лагідно і легко (Коз., Вісімсот.., 1953, 126);
*Образно. Айстри задумані, квіти останнії, осені пізньої сльози багрянії… (Сос., Так ніхто.., 1960, 109);
Четвертий день іде невпинно дощ. Багато сліз в захмареного неба! (Дмит., В обіймах сонця, 1958, 40);
*У порівн. Журливо, тихо гомонить вода,— Немов сльозами, краплями спада (Л. Укр., І, 1951, 71);
Дві краплинки, ніби сльози, впали з ясена на руку (Гонч., Вибр., 1959, 43);
// тільки одн. Одна краплина такої рідини.
Галя піднесла головоньку — у, які ж блискали в очицях дві сльози дужі! (Вовчок, I, 1955, 305);
Чиясь гаряча сльоза впала йому на опечену руку, і була вона для нього найдорожчою нагородою в житті (Цюпа, Назустріч.., 1958, 373);
Я глянув на маму, а вона дивиться на мене такими сумними і водночас ласкавими очима, і раптом сльоза в неї — кап… (Багмут, Опов., 1959, 8);
*Образно. Він іноді тикав себе в підборіддя свічкою, яку тільки на хвильку перед тим погасив і з якої ще котилась гаряча сльоза жовтого воску (Мик., Кадильниця, 1959, 31);
// тільки одн., у знач. збірн. Певна кількість такої рідини на протилежність до одної краплини.
Настя обводить очима шкільні стіни. В очах — сльоза. Прощається (Вас., III, 1960, 311);
Кирило Смолярчук протер очі: вони вранці завжди закисали йому й бралися сльозою, наче запорошені (Кос., Новели, 1962, 182);
Максим проводжає підсліпуватими, заслоненими сльозою очима обох хлопців, аж поки вони не ховаються за дерева (Бабляк, Літопис.., 1961, 27);
*Образно. Вересень постеле синь-полотна, Задимиться в дощовій сльозі (Мал., Запов. джерело, 1959, 72);
*У порівн. У снах жінці поскрипують нові кленові двері, на ясних, як сльоза, вікнах сяє поранкове сонце (Стельмах, І, 1962, 221).
Блага́ти (проха́ти, випла́кувати, ви́плакати і т. ін.) слізьми́ (сльоза́ми) — плачем намагатися викликати співчуття в кого-небудь; слізно просити.
Зараз і старого покликали; зачинилися з ним, а зачинившися, стали прохати,— попадя словами, а мати моя сльозами (Вовчок, VI, 1956, 222);
— Не лай мене; молитимусь, Із самого неба Долю виплачу сльозами І пошлю до тебе (Шевч., І, 1963, 309);
Вида́влювати (ви́давити) сльо́зи (сльозу́) див. вида́влювати;
Ви́плакати сльо́зи — дуже багато поплакати.
Як же втратив я її [милу], — Сльози виплакав свої (Л. Укр., IV, 1954, 85);
Втира́ти (вте́рти) сльо́зи (сльозу́) — плакати.
— Сама знайшла собі страшну смерть, помагаючи людям. Господи, як жаль бідної доброї Соломії,— говорили молодиці, вертаючись з кладовища з бабою Зінькою та втираючи сльози (Н,-Лев., VI, 1966, 418);
Молодичка давай благати, давай проситись, сльозу втирати (Збан., Єдина, 1959, 77);
Гаря́чі сльо́зи див. гаря́чий;
Гіркі́ (пеку́чі, рясні́ і т. ін.) сльо́зи — болісний, нестримний плач, ридання.
Про Якова вона не змогла згадати без того, щоб пекуча туга не скрутила, мов у пучці, її серця, щоб не порвалися разом з гіркими слізьми ще тяжчі, ще гірші прокльони (Мирний, І, 1954, 276);
Не дивуйте, що думи глибокі Будять речі та сльози пекучі (Л. Укр., І, 1951, 26);
Дави́тися слі́зьми́ (сльоза́ми) — задихатися від приступу плачу; ридати, захлинаючись.
Хоч мати і була для неї доброю і не зробила ніякого зла, проте Орися не могла забути, як по ночах давилася сльозами, випрохуючи любові, вимолюючи Тимка, і від тих слів осідала в Орисиних жилах гіркота (Тют., Вир, 1964, 508);
Мар’ян дивиться на дружину, сміється, втішаючи її, а вона давиться сльозами і хлипанням (Стельмах, І, 1962, 30);
До сліз:
а) дуже, надзвичайно.
— Оселедець! — згадав своє прізвище в класі,— і до сліз боляче стало за батька, бо то через нього так докучали (Коцюб., II, 1955, 374);
До болю близька, До сліз дорога ця земля під ногами! (Нех., Хто сіє вітер, 1959, 259);
б) дуже сильний.
Слухачі не видержали, крик нестямний, крик радості до сліз, похоті до забуття .. знявся і ламав своїм гуком оселю вокзалу (Мирний, III, 1954, 273);
Дрібні́ сльо́зи ли́ти (вилива́ти); Умива́тися (уми́тися, облива́тися, обли́тися, залива́тися, зали́тися і т. ін.) дрібни́ми сльоза́ми див. дрібни́й;
Залива́ти (зали́ти) сльоза́ми (слі́зьми́) див. залива́ти;
Залива́тися (зали́тися) сльоза́ми (слі́зьми́) [гірки́ми (невті́шними і т. ін.)] див. залива́тися;
Згля́нутися (ува́жити) на сльо́зи — задовольнити чиєсь слізне прохання, поставитись співчутливо до когось.
[Гелен:] Боги з Олімпу зглянулись на сльози, .. на благання наші,— без зброї подолали ворогів (Л. Укр., II, 1951, 302);
[Xрапко:] Як би уважив на сльози [молодиці] — пропали б мої 200 рублів з процентом, а то грошики дома будуть… (Мирний, V, 1955, 131);
Змахну́ти сльозу́ (сльо́зи) — різким рухом витерти сліди плачу.
Марійка змахнула сльозу з очей і вдавано тяжко винесла свою повноту в темний коридор, щоб і люди бачили, що от-от з’явиться на світ нове життя (Стельмах, II, 1962, 20);
Сльози деякі змахнули (Сос., І, 1957, 375);
Зрони́ти сльозу́ див. зрони́ти;
З слі́зьми́ (сльоза́ми) [на оча́х (в оча́х)] — плачучи.
Майже з слізьми в очах покидав капітан пороги офіцерського касино (Фр., VI, 1951, 390);
Останній раз помолилась [Онися] перед батьківськими образами й з сльозами виїхала з батькового двору (Н.-Лев., III, 1956, 83);
Прощайте, гори і вокзали, куди летів наш димний шлях, і ви, дядьки, що проводжали полки з сльозами на очах… (Сос., II, 1958, 423);
Мати зі сльозами почала розповідати про свого мужа (Стельмах, II, 1962, 212);
Зупини́ти сльо́зи див. зупиня́ти;
[І] сміх і сльо́зи див. сміх;
Кипля́ть (кипі́ли) сльо́зи в (на) оча́х див. кипі́ти;
Ко́тяться (покоти́лися, ли́нуть) дрібні́ (рясні́, пеку́чі і т. ін.) сльо́зи по чому — хто-небудь гірко, невтішно плаче.
— Га! — сказав Микола і замовк, тільки грубі, пекучі сльози покотилися по його блідому, замученому, порохом припалому лицю (Фр., І, 1955, 366);
Крива́ві сльо́зи див. крива́вий;
Крізь сльо́зи (перев. з дієсл. промовляти, говорити, відповідати, посміхнутися, сміятися і т. ін.) — плачучи.
Заплакала Ярина, Як тая дитина, І крізь сльози промовляла: — Покине! покине! (Шевч., II, 1963, 334);
— Іди вже,— майже крізь сльози говорила вона. — Чуєш, десь літаки гудуть? (Тют., Вир, 1964, 266);
— Їду, брате,— крізь сльози відповідає жінка. — Бодай нікому так не їхати (Стельмах, І, 1962, 9);
— Іваночку, то зовсім інше,— посміхнулась Уляна крізь сльози. — То війна, а це життя (Довж., І, 1958, 392);
Ні, я хочу крізь сльози сміятись, Серед лиха співати пісні (Л. Укр., І, 1951, 41);
Ли́ти сльо́зи див. ли́ти;
Ми́тися сльозо́ю (слі́зьми́) див. ми́тися;
Моли́ти сльоза́ми див. моли́ти;
Мо́ре сліз — дуже багато сліз.
Все горе те, все море сліз, ..Всі муки ті, що ти поніс, Народе мій, забудь! (Фр., XIII, 1954, 123);
Наверта́ються (наверну́лися) сльо́зи [на о́чі] — хто-небудь готовий заплакати.
Вона знову заламала руки, знову, як поламані, захрущали пальці; на очі навернулися сльози, от-от бризнуть… (Мирний, І, 1949, 341);
У Олександри Василівни навернулись сльози (Довж., І, 1958, 409);
Налива́тися (нали́тися) слі́зьми́ див. налива́тися;
Облива́ти (обли́ти, обмива́ти, обми́ти, полива́ти, поли́ти і т. ін.) [гірки́ми (гаря́чими, рясни́ми і т. ін.)] сльоза́ми (слі́зьми́) кого, що — сильно плакати над ким-, чим-небудь, часом від радості.
Татко ручку доні цілував і гіркими сльозами обливав (Л. Укр., І, 1951, 31);
Раптом убігає до кімнати Поет Тарас Григорович Шевченко, Стискає Олдріджа в міцних обіймах, Гарячими сльозами обливає (Рильський, І, 1956, 170);
Живий жаль брав дівчину за серце, рясними слізьми обливала вона не тільки лице, а й лапатий виноградний лист (Коцюб., І, 1955, 272);
Облива́ють (облили́) дрібні́ (гіркі́, рясні́ і т. ін.) сльо́зи кого — хто-небудь гірко, невтішно плаче;
Обте́рти (обіте́рти) сльо́зи див. обтира́ти;
О́чі слі́зьми́ (сльоза́ми) забіга́ють (забі́гли) див. забіга́ти;
Пла́кати (запла́кати, рида́ти, зарида́ти) [гірки́ми (дрібни́ми, крива́вими і т. ін.)] слі́зьми́ (сльоза́ми) — гірко плакати, ридати.
Кармель їде гаєм і співає, коли бачить — недалечко від шляху молода дівчина зрива якесь зілля й плаче гіркими слізьми (Вовчок, І, 1955, 350);
— Чи згадав далеку милу й заридав дрібними слізьми на чужині? (Л. Укр., І, 1951, 306);
*Образно. День стрівали — де хиталось жито, Де сльозами плакала трава… (Ю. Янов., V, 1959, 18);
Глухо шумів дощ об дах. Сивими дрібними сльозами плакали вікна (Гончар, IV, 1960, 64);
Пролива́ти (проли́ти) сльо́зи див. пролива́ти;
Пуска́ти (пусти́ти) сльо́зи (сльозу́) — плакати.
— Любов згадала,.. сльози пускаєш? (Ю. Янов., II, 1958, 106);
Наш сердешний Забрьоха сидить, мов гарячим борщем похлинувся.. і поблід, і посивів,.. і сльози пустив (Кв.-Осн., II, 1956, 219);
Іван розчулено схлипнув, пустив сльозу, обхопив рвучко за шию Сеспеля, поцілував у худючу вилицю (Збан., Сеспель, 1961, 298);
Рони́ти (роня́ти) сльо́зи (сльозу́) див. рони́ти;
Сльо́зи закрути́лися в (на) о́ці (оча́х) див. закрути́тися²;
Сльо́зи залива́ють (залили́ і т. д.) о́чі (лице́ і т. ін.) див. залива́ти;
Сльо́зи кру́тяться (сльоза́ кру́титься) в оча́х див. крути́тися;
Ти́хі сльо́зи — плач, при якому не хлипають і сльози спокійно течуть з очей.
З свого віку дитячого поперед усього пам’ятаю нашу хату білу та матусині сльози тихі (Вовчок, VI, 1956, 220);
Тремтя́ть (тремті́ли) сльо́зи на оча́х — хто-небудь от-от готовий заплакати;
Умива́тися (уми́тися) слі́зьми́ (сльоза́ми і т. ін.) див. умива́тися;
У сльоза́х:
а) заплаканий, з слізьми на очах.
В сльозах ніхто не бачить, а як пісні співаю,— так чують (Укр.. присл.., 1955, 136);
В жалю, в сльозах і гіркім смутку Богиня сіла в просту будку, На передку сів Купидон (Котл., І, 1952, 217);
Стояла [Ганна] в сутіні на стежці — в задумі, чи у ваганні, чи, може, в сльозах (Гончар, II, 1959, 260);
б) у горі.
На кару Сироти остались. В сльозах росли, та й виросли (Шевч., І, 1963, 114);
У сльо́зи — починати плакати.
Ув однім тільки була в них журба: не давав їм бог діточок. Так що ж? Настя, як здума про себе, то зараз у сльози (Кв.-Осн., II, 1956, 24).
∆ Зозу́лині сльо́зи див. зозу́лин.
◊ Вилива́ти (ви́лити) сльоза́ми — плачучи, полегшувати свій стан, трохи заспокоюватися.
Розказав би про те лихо, Та чи то ж повірять!.. Та й нащо те знати, що сльозами перед вами Буду виливати? (Шевч., І, 1963, 31);
Петрусь припав до подушки — і не словами, а сльозами виливав їй своє лихо (Мирний, І, 1954, 332);
Вилива́ти (ви́лити) сльо́зи див. вилива́ти;
Вилива́ти (ви́лити) (бага́то (бага́цько)] сліз чиїх — приносячи горе, завдаючи болю, змушувати когось плакати, переживати.
— Ти знаєш, він який суціга, Паливода і горлоріз; По світу як іще побіга, Чиїхсь багацько виллє сліз (Котл., І, 1952, 66);
Вису́шувати (ви́сушити) сльо́зи (сльозу́) див. вису́шувати;
Ви́точити сльо́зи [з оче́й] див. вито́чувати²;
Відізву́ться (відізва́лися) сльо́зи див. відзива́тися;
Віділлю́ться во́вкові ове́чі сльо́зи; Відлива́ються (віділлю́ться) сльо́зи див. відлива́тися;
Горю́чі сльо́зи див. горю́чий;
Да́ти во́лю сльоза́м — плакати не стримуючись.
Стоїть Катря серед поля, Дала сльозам волю (Шевч., І, 1963, 34);
Ніну підкосило його зауваження. Вразлива, боязка, вона нічого не знайшлася відповісти на своє виправдання, мерщій побігла додому і дала волю сльозам (Гур., Через замети, 1961, 37);
Дово́дити (довести́) до сліз кого — призводити кого-небудь до плачу.
— Наш брат і жартує так,.. що іншого й до сліз доведе (П. Куліш, Вибр., 1969, 135);
Гадали було дівки зрушити її, до сліз довести, щоб заплакала (Хотк., II, 1966, 97);
Загово́рювати сльо́зи (з запереч. не сліз) — заспокоювати, утішати, втихомирювати.
— Чого ж тепер Кирило мовчить? Чому не заговорює гірких сліз сиротливої дочки свого безталанного товариша?.. (Мирний, III, 1954, 67);
Закипа́ють (закипі́ли) сльо́зи див. закипа́ти;
Залиша́ти (залиши́ти, зоставля́ти, зоста́вити і т. ін.) на сльо́зи — лишати в чарці, склянці і т. ін. недопитий алкогольний напій, що, за народним повір’ям, спричиниться до горя.
— Та випийте-бо, свахо, більше. Невже оце ви зоставляєте стільки на сльози? (Н.-Лев., II, 1956, 281);
Засіва́ти зе́млю слі́зьми́ див. засіва́ти;
За слі́зьми́ (сльоза́ми) [і (й)] сві́ту (сві́та) (бі́лого (бо́жого)] (нічо́го) не ба́чити — гірко плачучи, страждаючи від горя і т. ін., нічого не помічати, не звертати ні на що уваги.
А та безталанна за слізьми й світа божого не бачить і слова не промовить (П. Куліш, Вибр., 1969, 136);
— Любий, милий, кровиночко моя! Пишемо ми з Марією цього листа, а за слізьми світа білого не бачимо (Логв., Давні рани, 1961, 19);
За сльозами за гіркими І світа не бачить [Катерина], Тілько сина пригортає, Цілує та плаче (Шевч., І, 1963, 28);
Серце в неї щеміло, боліло; голова, як отуманена; за сльозами вона нічого не бачила (Мирний, І, 1949, 319);
Захлина́тися (захлину́тися сльоза́ми див. захлина́тися;
Захо́дитися (зайти́ся сльоза́ми див. захо́дитися²;
Ки́дає (ки́дало, ки́нуло в сльо́зи (в сльозу́) див. ки́дати;
Ки́датися (ки́нутися) в сльо́зи — почати плакати.
Кинулась Явдоха в жаль та сльози (Мирний, І, 1949, 357);
Ковта́ти сльо́зи див. ковта́ти;
Кото́ві (коту́) на сльо́зи нема́ (ви́стачить і т. ін.) див. кіт;
Крокоди́лячі (крокоди́лові) сльо́зи див. крокоди́лячий, крокоди́лів; Кулака́ми сльо́зи утира́ти — попадати в скрутне становище.
Не раз Зозуля Горлицю згадала, Як кулаками сльози утирала (Гл., Вибр., 1951, 134);
Ли́ти (пролива́ти) крокоди́лячі (крокоди́лові) сльо́зи — лицемірно, удавано шкодувати з якогось приводу, нещиро співчувати кому-небудь.
Клаус Менерт очолив усю підступну систему ідеологічних диверсій, які вели з території ФРН проти Чехословаччини. Тепер Менерт ллє крокодилячі сльози з приводу «нещасної долі» чехів і словаків (Літ. Укр., 27.XII 1968, 4);
Мішо́к сліз, зневажл.— плаксива людина.
[Катерина:] І як я могла з тобою дружити, з таким мішком сліз! (Корн., 1955, 306);
Наковта́тися сліз див. наковта́тися;
Насиса́тися (насса́тися) сліз див. насиса́тися;
Облива́ти (обли́тися) [гірки́ми (гаря́чими і т. ін.)] слі́зьми́ (сльоза́ми) див. облива́тися;
Обсипа́тися (обси́патися) слі́зьми́ (сльоза́ми) див. обсипа́тися;
Обсу́шувати (обсуши́ти) сльо́зи див. обсу́шувати;
Палкі́ (палю́чі) сльо́зи див. палки́й, палю́чий; Пи́ти сльо́зи чиї — мучити, кривдити кого-небудь, знущатися з когось.
Скільки днів моїх ти губиш! Скільки сліз моїх ти п’єш! Чи таки ж мене ти любиш? Чи одну ману даєш? (Пісні та романси, II, 1956, 15);
Повилива́ти сльо́зи див. повилива́ти;
Проби́ти сльозо́ю кого — плачем зворушити, розчулити когось;
Розлива́тися (розли́тися, розілля́тися) [палю́чими (гірки́ми і т. ін.)] слі́зьми́ (сльоза́ми) — гірко, невтішно плакати, ридати.
Катря впала коло тії кам’яної постелі на коліна, розливається слізьми (Вовчок, І, 1955, 230);
Дитина закоришмалась на руках у Домни, запхикала чогось, … а Домна так і розіллялась слізьми (Коцюб., І, 1955, 123);
Розпіка́ти (розпекти́) до сліз кого — глузуючи, насміхаючись і т. ін., виводити з рівноваги, доводити до плачу кого-небудь;
Розпуска́ти (розпусти́ти) сльо́зи див. розпуска́ти;
Слі́зьми́ зли́тися див. злива́тися;
Сльоза́ сльозу́ побива́є див. побива́ти;
Сльо́зи скипі́лися див. скипа́тися¹;
Смія́тися сльоза́ми див. смія́тися;
Спиня́ти (спини́ти) сльо́зи див. спиня́ти;
Схо́дити слі́зьми́ (сльоза́ми) — гірко плакати, знесилюватися від плачу;
Тонки́й на сльо́зи див. тонки́й;
Точи́ти сльо́зи:
а) плакати.
Над огнем отаман точить п’яні сльози, і перчина носа світиться із тьми (Сос., І, 1957, 368);
б) доводити до плачу.
Щастя, як горе, — точить сльози (Укр.. присл.., 1963, 181);
в) кривдити кого-небудь.
Гуляли ляхи, порались ксьондзи, дуріли, казились, точили сльози і кров народу (Стор., 1957, 367);
Угна́ти в сльо́зи — довести до плачу.
— Ні, треба їх угнати в такі сльози, щоб і приказки не підібрав до них, хіба тоді покаються (Панч, Гомон. Україна, 1954, 307);
Уда́ритися в сльо́зи див. ударя́тися;
Хова́ти сльозу́ — стримувати плач.
Хтось.. сміється оком карим, Сльозу ховаючи (Рильський, II, 1960, 18);
Як у кота́ сліз — дуже мало.
2. перев. мн. Плач, ридання.
Сльозами горю не поможеш (Укр.. присл.., 1955, 70);
Настав великдень, він пов’язується у Данилка з материними сльозами, бо батько не вилазить із чужих хат і випиває з усіма, хто його частує (Ю. Янов., II, 1958, 184);
Продер я стріху, зліз на землю, і пішов від смерті, пішов, хитаючись од сліз… (Сос., II, 1958, 396);
Були особливо прикрі безпричинні й незрозумілі мамині сльози (Смолич, II, 1958, 23);
*Образно. І звуки танків, і пісні, й гармоні сльози голосні в огні зорі вечорової… (Сос., II, 1958, 362).
3. перев. мн. Горе, страждання.
Гостям сміх, а хазяям сльози (Номис, 1864, № 11947);
До неї горнулись мої всі малятка, сльози свої їй несли, вона ж дарувала їм усміх (Л. Укр., І, 1951, 230);
Він знав, що сльози й радість — це невід’ємні частки людського щастя (Ю. Янов., II, 1958, 44);
Ми йдем вам відплатить за сльози, кров, за муки, що бідний люд віки тернистим шляхом лив… (Сос., І, 1957, 52);
Так і Грузію в годину Лиховісної грози, Як хиталися непевні Історичні терези, Врятував народ російський Від неволі, від сльози (Рильський, III, 1961, 109);
*Образно. Не так ще багато літ минуло, як умер Довбуш і народилася його пісня, а от ввібрала вже в себе тисячолітню скорботу народу, сльози гір і осінню печаль осінніх полонин (Хотк., II, 1966, 158).
4. перев. мн., перен. Краплини соку, вологи, що виділяються на поверхні чого-небудь.
О, скільки ран було На тім прекраснім тілі! Скільки сліз По стовбурі стрункому [берези] прокотилось (Рильський, III, 1961, 170).
Словник української мови (СУМ-11)