слушність
СЛУ́ШНІСТЬ, ності, ж. Абстр. ім. до слу́шний.
Ви немов соромитесь трохи за сі вірші, але не тим розумію, щоб признавала слушність такій соромливості, а тільки тим, що по собі знаю се почуття (Л. Укр., V, 1956, 432);
Містер Гарбер, наш юрисконсульт, визнав цілковиту слушність Грегемової відповіді (Кулик, Записки консула, 1958, 188);
Бронко остаточно визнав слушність повчань старшого товариша, хоч біль від розчарування ще довго отруював йому життя (Вільде, Сестри.., 1958, 224);
Сидів [Ярема] смирно, вдавав з себе уважного слухача, прикривав очі повіками, стверджуючи слушність слів пана емісара (Загреб., Шепіт, 1966, 61).
Словник української мови (СУМ-11)