слізно
СЛІ́ЗНО. Присл. до слі́зний 4.
Стоїть місяць над горою, а сонця немає, мати сина в доріженьку слізно проводжає (Чуб., V, 1874, 532);
Слізно прощалася [Мільця] з тою мирною, старою хатою, де так красно, так спокійно проплили її молодії літа (Фр., VIII, 1952, 120);
Клуню вже всю геть обійняло полум’ям.. З хати виносять усе. Скриня вже надворі. Біля неї Скибиха з дитиною на руках слізно убивається (Головко, І, 1957, 348);
Бідне дитя мучилося, муками напувало матір, ще гіршими через те, що так слізно благало вирятувати його (Дн. Чайка, Тв., 1960, 67);
Тамара рвалася додому і слізно просила лікарів, щоб її виписали (Хижняк, Тамара, 1959, 270);
*Образно. Важкий сум, як гнітючий, липкий туман, плив тоді над селом і хлипав слізно устами жіночими на колодках (Цюпа, Назустріч.., 1958, 442).
Слі́зно пла́кати (рида́ти і т. ін.) — дуже плакати.
Добрячий дощ пронизував землю. По обличчю Панаса Половця бігли дощові краплі, збоку видавалося, що він слізно плаче коло готової могили, у всього загону текли дощові сльози (Ю. Янов., II, 1958, 177);
Ой то не сива зозуленька закувала, Не дрібні пташки защебетали — То Ярославна рано до схід сонця слізно ридала (Мирний, V, 1955, 274).
Словник української мови (СУМ-11)