смерека

СМЕРЕ́КА, и, ж. (Picea abies L.). Багаторічне вічнозелене хвойне дерево з конусоподібною кроною; ялина звичайна.

Смереки гомонять високі (Л. Укр., І, 1951, 201);

Тут, на верховині, красувалися смереки з їх могутніми кронами (Жур., Вечір.., 1958, 275);

*У порівн. Де ж ти, моя далека? Немов зажурена смерека, Стоїш ..сама (Воронько, Мирний неспокій, 1960, 92);

// Деревина цього дерева.

Для виготовлення опор повітряної високовольтної лінії застосовують сосну, модрину, смереку і дуб (Сіль. лінії електропередачі, 1956, 9);

// збірн. Зарослі цього дерева.

Над головою нависають гірські кряжі, вкриті буком і смерекою (Кучер, Зол. руки, 1948, 95).

Значення в інших словниках

1. смерека — Пихта [II] — піхта [VI] смерека (21, 441) – “хвойне дерево Карпат”; [ІЦ-2006]  Словник з творів Івана Франка
2. смерека — смере́ка іменник жіночого роду  Орфографічний словник української мови
3. смерека — [смеирека] -кие, д. і м. -ец'і  Орфоепічний словник української мови
4. смерека — -и, ж. Багаторічне вічнозелене хвойне дерево з конусоподібною кроною; ялина європейська. || Деревина цього дерева. || збірн. Зарослі цього дерева.  Великий тлумачний словник сучасної мови
5. смерека — СМЕРЕ́КА, и, ж. Багаторічне вічнозелене хвойне дерево з конусоподібною кроною; ялина звичайна. Смереки гомонять високі (Леся Українка); Тут, на верховині, красувалися смереки з їх могутніми кронами (С. Журахович); * У порівн. Де ж ти, моя далека?...  Словник української мови у 20 томах
6. смерека — Смере́ка, -ки, -ці; -ре́ки, -ре́к  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)