смуглий
СМУ́ГЛИЙ, а, е. Темнуватого забарвлення (про шкіру).
Лежить Жук, задравши голову вгору. Такий же пикатий, чорний; по щоках його смуглого виду поп’ялося пухке волоссячко (Мирний, І, 1954, 331);
Смугле лице його незалежне, дихає завзяттям і нахабством (Тют., Вир, 1964, 96);
// Який має таку шкіру (про людину).
Хлопцеві не терпілось відгадати, за що ж саме обрала й відзначила Шура оцю людину, смуглого, худорлявого лейтенанта (Гончар, III, 1959, 409);
Смуглий автоматник дивиться у небо (Сос., II, 1958, 293).
Словник української мови (СУМ-11)