снити
СНИ́ТИ, сню, сниш, недок., розм.
1. про кого — що, ким, чим і без додатка. Бачити уві сні.
Тої ночі.. спав [Тарас] твердо і снив про приобіцяну роботу (Ков., Світ.., 1960, 47);
Кузьмін вірив, що обов’язково побачить Леніна. Він жив, він снив цією мрією (Збан., Сеспель, 1961, 62);
І все ж Ольги він не міг забути. Він ходив з мріями про неї, снив нею (Кол., Терен.., 1959, 131);
// перен. Переставати діяти, рухатися; зупинятися (про машини, механізми і т. ін.).
Церква, обкутана аж до купола чорним лахміттям ясенків. А далі.. снить шестикрилий Говорушин вітряк (Кир., Вибр., 1960, 166);
// Переставати виявляти ознаки життя; затихати.
На дальніх узбережжях Снять в задумі тихі верби (Ус., На.. берегах, 1951, 124).
І (й) не снив хто — і не снилося кому-небудь.
— Зроду-віку ніхто й не снив такого багатства та розкоші (Вовчок, І, 1955, 307).
2. з інфін. Бачити уві сні здійснення чого-небудь.
Якось мати обмовилась, що колись її донька і марила, і снила купити справжні коралі (Стельмах, І, 1962, 603).
Словник української мови (СУМ-11)