снити
СНИ́ТИ, сню, сниш, недок., розм.
1. про кого, що, ким, чим і без дод. Бачити уві сні.
Тої ночі .. спав [Тарас] твердо і снив про приобіцяну роботу (С. Ковалів);
Я казками снити захотів (М. Хвильовий);
І все ж Ольги він не міг забути. Він ходив з мріями про неї, снив нею (П. Колесник);
// перен. Переставати діяти, рухатися; зупинятися (про машини, механізми і т. ін.).
Церква, обкутана аж до купола чорним лахміттям ясенків. А далі .. снить шестикрилий Говорушин вітряк (І. Кириленко);
// Переставати виявляти ознаки життя; затихати.
На дальніх узбережжях Снять в задумі тихі верби (П. Усенко).
2. з інфін. Бачити уві сні здійснення чого-небудь.
Якось мати обмовилась, що колись її донька і марила, і снила купити справжні коралі (М. Стельмах).
(1) І (й) не снив хто – і не снилося кому-небудь.
– Зроду-віку ніхто й не снив такого багатства та розкоші (Марко Вовчок).
Словник української мови (СУМ-20)