собкати
СО́БКАТИ, аю, аєш, недок.
1. Вигукувати «соб», повертаючи волів або коней ліворуч.
Хто [з чумаків] на воликів собкав, хто покрикував на двох верблюдів та сумну віслючку, що плентала за валкою (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 25).
2. ким, перен., розм. Те саме, що помика́ти 1.
— Відколи світ стоїть, так ведеться, що багатії, як хотять, так і собкають бідаками (Чорн., Визвол. земля, 1959, 33).
Словник української мови (СУМ-11)