совітник
СОВІ́ТНИК, а, ч., рідко.
1. Те саме, що пора́дник 1.
Старого Орфея вдарив кінь у груди, він помучився який тиждень та вже й не підвівся, а запопадливий зятьок, втративши свого совітника, притих (Земляк, Лебедина зграя, 1971, 9).
2. дорев. Те саме, що ра́дник 3.
[Старий пан (скаженіє):] Ти знаєш — я дворянин, я статський совітник, а ти.. смієш мені… (Вас., III, 1960, 475);
Титулярний совітник Каганець має звичку вставати від сну о пів до восьмої години (Сам., II, 1958, 310).
Словник української мови (СУМ-11)