сонність
СО́ННІСТЬ, ності, ж. Стан за знач. со́нний.
Сонність.. в незнайомої минула, як побачила його мешкання (Вільде, На порозі, 1955, 44);
Воно [скавуління собаки] тривало кілька хвиль, а відтак розійшлося в тишині ночі, і цілковита сонність, здавалося, обгорнула все навкруги (Коб., II, 1956, 95);
Байдужість і вдавана сонність у погляді не завадили купцеві помітити зневіру в людях (Загреб., Диво, 1968, 147).
Словник української мови (СУМ-11)