сонорний

СОНО́РНИЙ, а, е. При творенні якого голос переважає над шумом (про приголосний звук).

Сонорні звуки— приголосні звуки, у творенні яких голос (музикальний тон) переважає над шумом (Сл. лінгв. терм., 1957, 175);

// у знач. ім. соно́рні, них, мн. Приголосні звуки, при творенні яких голос переважає над шумом.

Сонорним властиві ознаки як голосних, так і приголосних (Сучасна укр. літ. м., І, 1969, 134);

Залежно від місця і способу творення сонорні поділяються на дві основні групи (Сл. лінгв. терм., 1957, 176).

Значення в інших словниках

1. сонорний — соно́рний прикметник  Орфографічний словник української мови
2. сонорний — -а, -е. Дзвінкий, голосний, гучний; такий, що дає сильний звук при перкусії. || При творенні якого голос переважає над шумом (про приголосний звук). || у знач. ім. сонорні, -них, мн. Приголосні звуки, при творенні яких голос переважає над шумом.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. сонорний — див. сонатичний  Словник чужослів Павло Штепа
4. сонорний — СОНО́РНИЙ, а, е. Приголосний звук при творенні якого голос переважає над шумом. Артикуляція деяких сонорних приголосних в українській літературній мові має певні особливості (з навч. літ.); // у знач. ім. соно́рні, них, мн.  Словник української мови у 20 томах
5. сонорний — соно́рний (від лат. sonorus – дзвінкий) приголосний звук, під час утворення якого голос переважає над шумом.  Словник іншомовних слів Мельничука