сонцебризний
СОНЦЕБРИЗНИЙ, а, е, поет.
1. Який випромінює світло й тепло.
Сіяй у небі, сонцебризна, вечірня зіронько моя! (Іван Гончаренко, Вибр., 1959, 356).
2. перен. Радісний, натхненний, повний щастя, надій.
Радість праці! Тут люди пізнали Це святе почуття на собі. І вже пісню легку, сонцебризну, Затягли і дорослі, й малі... (Валентин Бичко, Вогнище, 1959, 82);
Я приніс і сумніви, й надії, Хмари кривди й сонцебризні мрії (Микола Гірник, Сонце.., 1958, 23).
Словник української мови (СУМ-11)